Розвиток книгодрукування в Україні  (учнівська конференція для старшокласників)

Учитель. Книга — це велике диво, створене люди­ною. Ще не вміючи читати, ми розглядали малюнки до казок, слухали цікаві історії, які читали нам мами чи бабусі. Щодня маємо справу з книгою в школі та вдома. Про все ми дізнаємося з книг. За допо­могою них ми можемо зазирнути навіть у майбутнє, дізнатися, якими були давні цивілізації.

Якою ж була перша книга? Чи було її надруко­вано, чи написано від руки? З чого її було зроблено? Кажуть, що був такий дивак, який розшукував пер­шу книгу по всіх бібліотеках світу. Цілі дні він про­сиджував серед куп пожовклих раритетів. Книжко­вий пил густим шаром покривав його одяг і взуття. Але він так і не зміг установити, яка ж книга була найпершою. Ось про це й піде мова на нашій сьогод­нішній конференції. Ми довідаємося про історію ви­никнення книги, про першу друковану книгу, її пер­шодрукаря, розвиток книгодрукування в Україні.

Учень. У книги люди, наче бджоли в соти,

Знесли духовний чародійний мед.

Сліпцеві очі ним потри — і вщент

Побачить сонце й голубі висоти.

Відчує мислі найстрімкіший лет,

Збагне людські страждання і турботи,

Поможе іншим темряву збороти,

Рвучи з очей пов’язки чорних лент.

Благословенна та ясна година,

Коли буквар до рук бере дитина,

Коли читає «Кобзаря» юнак,

Коли Франка «огромнії сонети»

Підносять дух, коли говорять Ґете,

Шекспір, Міцкевич, Лермонтов, Бальзак.

Д. Павличко

Учень-історик. Що таке книга? Чи задумувався хто над цими словами? В енциклопедичному словнику знаходимо визначення: «Книга — неперіодичне ви­дання у вигляді зброшурованих листів друкованого матеріалу (обсягом понад 48 сторінок); засіб масової інформації, наукової і технічної інформації, знаряддя пропаганди знань і виховання» Але, як знаємо, кни­га в такому вигляді, як вона є зараз, до нас прийшла не відразу. У минулому в неї було багато прообразів.

Найперший з них — «людина-книга». У ті далекі часи, коли люди не вміли ні писати, ні читати, свої закони й вірування вони зберігали не на книжкових

 полицях, а у своїй пам’яті. Покоління за поколін­ням ішли з життя, а перекази залишалися. Вони передавалися від однієї людини до іншої, від стар­шого покоління до молодшого. Тих, хто розказував перекази, називали розповідачами. У древніх греків, наприклад, розповідача іменували Аедом. Він був завжди бажаним гостем під час банкету.

Але це був не один спосіб запам’ятовування й передачі інформації. Один з них — вузликове письмо. Ним володіли стародавні китайці, перси, мексиканці. Навіть у наші дні серед жителів Перу, Південної Америки зустрічаються пастухи, які зна­ють мову вузликів.

Для вузликового письма потрібна була товста ві­рьовка й тоненькі різнокольорові шнурки різної до­вжини. Шнурки прив’язувалися до товстої мотузки особливим способом, залежно від змісту інформації. Чим ближче до вірьовки був вузол, тим важливішою була річ, про яку йшла мова. Чорний вузол означав смерть, білий — срібло чи мир, жовтий — золото, зелений — хліб. Якщо вузол не був пофарбований, він означав числа: прості — десятки, подвійні — со­тні, потрійні — тисячі. Щоб прочитати такого листа, потрібно було звертати увагу на найменші деталі: товщину шнурка, як зав’язаний вузол, які вузли по­ряд, з’єднані вони між собою чи ні.

У деяких племен замість вірьовки та шнурків для вузликового письма використовувалися морські раковини. Їх розпилювали на маленькі пластинки й нанизували на нитки. Із ниток виходило ціле намисто, принцип передачі інформації був таким же — за кольором.

Своє значення кольори в деяких випадках зберегли і до наших днів. З ними ми стикаємось у різних життєвих ситуаціях. Ворог викидає білий прапор — значить просить перемир’я. Людина вся в чорному — траур за померлим.

На зміну вузликовому письму, яке було дуже важко читати, прийшло письмо в малюнках. Якщо потрібно було розповісти про полювання — ма­лювали диких звірів, людські фігурки зі списом, спрямованим на дичину. Малюнок, виконаний на могильній плиті, розповідав історію людини, яка похована під нею. Дуже часто такими малюнками людина прикрашала своє тіло. Татуювання мало своє значення — візерунки говорили про число по­ходів, перемоги, про силу й доблесть людини.

Історики розповідають про випадок, коли скі­фи, які населяли в давнину Південну Росію (VII ст. до н. е. – III ст. н. е.) послали одного разу персам птаха, мишу, жабу і п’ять стріл. Зміст цього по­слання слід розуміти так: «Перси! Чи вмієте ви лі­тати, як птахи, ховатися в землю, як миші, скакати по болотах, як жаби? Якщо не вмієте, то не про­буйте воювати з нами. Ми засиплемо вас стрілами, як тільки ви ступите на нашу землю».

Пізніше на кам’яних плитах почали з’являтися надписи — ієрогліфи — найстаріші зображувально-образні знаки єгипетського письма, які застосо­вувалися з кінця IV тисячоліття до н. е. Довгими рядками, як букви в книзі, вирізані на єгипетських пам’ятниках змії, сови, яструби, гуси, леви з пташи­ними головами, квіти лотосу, руки, голови, люди, які сидять, люди з піднятими вгору руками, жуки, паль­мове листя. Між цими зображеннями кумедні значки: дужки, рисочки, крючечки, петлі. Єгипетські знаки тих часів схожі на наші ребуси, одні значки означають ціле слово, інші — тільки склади, а треті — букви.

Книги — морська глибина:

Хто в них пірне аж до дна,

Той, хоч і труду мав досить,

Дивні перли виносить.

І. Франко

З часом виникло найбільш просте письмо — бук­вене, а приблизно з XII ст. до н. е. з’явився перший алфавіт, який належав фінікійцям. На його основі був сформований візантійський (грецький) алфавіт.

Винайдення слов’янської азбуки пов’язано з бук­веною системою, яку ми називаємо кирилицею, яка виникла на базі візантійського (грецького) алфавіту. І з часом до неї додалися ті знаки слов’янської мо­ви, яким не було відповідності у звуках грецької.

Подорожуючи країнами, букви з каміння пере­ходили на папірус, з папірусу — на воскову дощеч­ку, з воскової дощечки — на пергамент або бересту, з пергаменту — на папір.

Учень. Книги-плитки. Існували цілі бібліотеки, зро­блені з плиток. Така бібліотека без жодного листка паперу була знайдена серед руїн давнього міста ас­сирійців — Ніневії (у ній було тридцять тисяч пли­ток). Ця бібліотека-сховище належала ассирійсько­му царю Ассурбаніпалу (VII ст. до н. е.). У 612 р. до н. е. вона була зруйнована військами вавилонян і мідян. Кожна «книга» складалася з кількох десят­ків чи навіть кількох сотень плиток, як наша книга з багатьох сторінок. Плитки нумерували, як сторін­ки, і на кожній проставляли назву.

Писар креслив свої знаки на м’якій глиняній плитці тригранною загостреною паличкою. Вдавивши паличку в глину, він тут же виймав її. На плитці за­лишався слід. Після цього плитку обпалював гончар.

Учень. Книги-стрічки. Придумали такі книги старо­давні єгиптяни (III тис. до н. е.). Вони були виго­товлені у вигляді довгої-предовгої стрічки — кроків у сто довжиною. Рядки писалися не на всю довжи­ну стрічки, а в декілька десятків чи навіть сотень стовпчиків. Робилася ця книга з паперу, тільки дуже дивного, схожого на плетену циновку. Папір виготовляли з рослини, яка називалася папірусом.

Папірус — це рослина, удвічі вища за людину й зі стовбуром товщиною з руку. Росте вона в Аф­риці, на берегах річок і боліт. У неї солодкий сік. Із кори цієї рослини робили сандалії, із волокон — тканини. Зі зв’язаних стовбурів будували великі кораблі. Але найбільше славився папірус тим, що з нього робили книги. Серцевину очерету-папірусу різали на смуги, смуги клали одна на одну, придав­лювали вагою, сушили на сонці. Отримували арку­ші, на яких можна було писати. А потім ці аркуші склеювали в довгий-предовгий сувій.

Чому ж книга в єгиптян мала вигляд стрічки? Тому що папірусний папір при згинанні ламався. А стрічку можна було скласти в трубку, подібно до того, як ми зараз згортаємо географічні карти чи листи ватману.

Учень. Книга з воску. Воскові книжечки були винай­дені ще в часи стародавніх римлян, а протримались вони тільки до Великої французької революції.

Воскова книга мала такий вигляд: декіль­ка табличок-довідок, охайно витесаних усередині, скріплялися шнурками через дірочки, які були про­роблені у двох кутках дощечки. Квадратну виїмку кожної дощечки заповнювали воском — жовтим чи пофарбованим у чорний колір. Перша й остання дощечки не покривалися воском.

Писали на такій книзі стальною паличкою, яка мала назву стило. З одного кінця вона була гострою, а з іншого — заокругленою. Гострим писали по вос­ку, а тупим згладжували те, що не потрібно.

Таблички могли слугувати дуже довго. Можна було безліч разів стирати написи, потім писати зно­ву. У кожного школяра в ті далекі часи була підві­шена до пояса така табличка.

Учень. Книга зі шкіри. У папірусу і воску з’явився суперник — пергамент. І воскові дощечки стали ви­тіснятися книгами зі шкіри (ІІ ст. до н. е.). А по­чалося все ось із чого: у єгипетському місті Алек­сандрія була чудова бібліотека з майже мільйонною кількістю сувоїв. Ця бібліотека була першою у світі. Але в неї з’явилася суперниця — бібліотека міста Пергама. Єгипетський фараон вирішив розправити­ся з пергамською бібліотекою: за його наказом був суворо заборонений вивіз папірусу до Азії. Пергам наказав знайти заміну. Матеріал для письма стали готувати з овечої чи козлячої шкіри. Пергам надовго стає всесвітньою майстернею пергаменту. Новий матеріал для книг виявився значно кращим за па­пірус. Його можна було різати, згинати, фальцювати в зошити, зшивати в книги. На пергаменті стали писати по обидва боки, а не тільки з одного, як на папірусі. Окремі аркуші зшивалися, і в такому вигляді вони виглядали книгою, якою вона є і за­раз. Така книга була величезною, дуже важкою. Па­літурка робилася з двох дощок, обтягнутих шкірою, її прикрашали мідними наконечниками, бляхами, дорогоцінними каменями, книга закривалася на за­стібки чи замки, що защипалися.

У бібліотеках такі книги приковували залізними ланцюгами до стовпів, щоб ніхто не міг їх украсти.

Учень. Берестяна книга. За свідченням учених, берес­тяні книги виникли в нас на Русі в ХІ столітті й ви­користовувалися для письма аж до ХV століття. Вони є унікальними пам’ятками давньоруського письма. Берестяні книги беруть свій початок від берестяних грамот. Літери на бересті дряпали гострим залізним чи кістяним стрижнем (давньоруське писало). Напи­си на берестяних грамотах виконувалися кирилицею. Але є екземпляри (новгородські), написані карель­ською мовою, а також латиною. Згорталися берестя­ні грамоти так, щоб текст виявлявся із зовнішньої сторони. Поступово, по мірі росту майстерності об­робки бересту, з нього стали робити книги. Як ро­билися берестяні книги? Для їхнього виготовлення брали берест, кип’ятили його, зішкрібали внутрішній шар кори, а потім обрізали по краях, надаючи по­трібної (як правило, прямокутної) форми. Пройшов­ши таку обробку, берест ставав еластичним, м’яким.

Учень. Книга з паперу. Паперові фабрики, чи як їх тоді називали «паперові млини», з’явилися в Єв­ропі в Німеччині, у Франції, в Італії в ХІІІ столітті. На Русь папір завезли італійські купці, які приїж­джали до Новгороду. Згодом з’явився «паперовий млин» у селі Канино, за 30 верст від Москви.

Спочатку папір був непопулярним. На ньому писали тільки те, що повинно було зберігатися не­довго. Книги, як і раніше, робилися з пергаменту. Але згодом дорогий пергамент поступається місцем дешевому паперу. Усюди виникають школи й уні­верситети. У великій кількості стали потрібні книги. В античному світі й у середні віки книги розмно­жували шляхом переписування. Першим способом множинного репродукування книги була ксилогра­фія (гравюра на дереві). Першою друкованою кни­гою вважають тексти, відтворені ксилографічним шляхом у Кореї в період з 704 до 751 року. Друкар­ство виникло на Далекому Сході в XI столітті.

У Європі друкарство почало поширювати­ся в середині XV сторіччя, коли Іоанн Гутенберг усередині XV століття в м. Майнус у Німеччині надрукував так звану 42-рядкову Біблію — перше багатооб’ємне друковане видання в Європі, визнане шедевром раннього друку. Першодрукарем у нашій країні став Іван Федоров, який у 1564 році в Мо­скві разом з Петром Мстиславцем випустив першу російську книгу — «Апостол».

Учень. Першодрукар Іван Федоров.

Роблячи екскурс в історію книги і друкарства в Україні, замислимось, який шлях зроблено кни­гою, скільки праці вкладено в неї.

Датою народження друкарського верстату був 1440 рік. Революційні досягнення німецького видавця полягали саме в тому, що він вперше об’єднав тех­нічні досягнення для створення нової галузі — дру­карської справи. Після Гутенберга друкування набуло такого розмаху, що до кінця XV століття у світ ви­йшло 40 тисяч друкованих видань. Книги тоді нази­вали «інкунабулами», тобто «колонковими книгами».

У 260 містах Європи діяло 1200 друкарень.

Особлива роль у становленні друкарської спра­ви належить Івану Федорову. Російський першодру­кар став першодрукарем українським. Він друкував книги у Московській державній друкарні в біло­руського магната Григорія Ходкевича в Заблудові. В Україні, у власній типографії у Львові, у друкарні князя Костянтина Острозького в Острозі. Виданий ним у Львові «Буквар» — перший у Європі друко­ваний підручник.

Серед друкарських програм Іоанна Гутенберга та Івана Федорова знаходимо багато спільного. Іоанн Гутенберг випускає граматику Єлія Доната для по­чаткового вивчення латини, «Біблію», частину «Псал­тиря». Іван Федоров друкує «Буквар», слов’янсько-грецьку «Азбуку», «Біблію». Іван Федоров багато знав і вмів, був найосвіченішою людиною свого часу, володів кількома мовами, розумівся на військовій техніці, створив дослідний зразок розбірної багато­ствольної гармати, винайшов новий тип мушкета.

Що може бути простіше за буквар? Насправді, що може бути складнішим! Задумаємося на хвилину — це перша книга, що вчить грамоті. Вона повинна бути бездоганною. Читати малюк повинен вільно і пра­вильно, бо наука навчитися читати — на все життя.

Буквар. Є книг багато — радісних, печальних,

Товстих, тонких, барвистих, наче жар.

Але одна — книжкам усім начальник,

І звуть її по-простому — буквар.

Із нього слів не вируба сокира,

Це маленятам — кращий у світі дар,

І мова в нім — легка, співуча, щира,

Дитячі душі гріє він — буквар!

Він нас повів по буквах, як по східцях,

Як по життю — по сторінках своїх.

І от привів нарешті — подивиться

У мудрий світ чудесних скарбів — книг.

І, певно, так, коли б не він на світі,

То ми були б неначе у пітьмі,

І всі-то ми, яскраві й ваговиті,

Мовчали б глухо, наче ті німі.

Усе починається в житті з малого:

З зернини — хліб, з промінчика — зоря...

Ледь організувавши свій друкарський двір, Іван Федо-ров починає випускати «Азбуку» (1574 р.). 15 лютого 1574 р. виходить перша книжка — «Буквар» Івана Федорова — перший друкований посібник для навчання грамоти, складений «ради скорого младенческого научения». Зміст і техніка виконання послужили прототипом для наступних видань букварів аж до XIX століття.

Єдиний примірник «Букваря» Івана Федорова зна­ходиться в Гарвардському університеті (у бібліотеці).

«Буквар» — невелика книга, надрукована фор­матом вісімки на сорока пронумерованих аркушах. Набрана шрифтом розміром 3 мм. Чіткий, виразний, легкий для читання, він має гарний малюнок, рясно прикрашений вибагливими заставками, кінцівками, художніми ініціал-лами, фігурними зображеннями гербів міста Львова та самого першодрукаря. Вишу­кане художнє вбрання його видань — гравіровані на дереві ілюстрації, декоративні буквиці, заставки, кінцівки, орнаментальні сюжети давньоруської кни­ги визначають стиль книжок першодрукаря. Книги надруковано на білому високоякісному папері, бо, як писав Оноре де Бальзак, «папір винахід такий же прекрасний, як і книгодрукування». Папір ви­готовляли в місцевих папірнях.

Друкарсько-видавнича діяльність І. Федорова ор­ганічно поєднала здобутки місцевого образотворчо­го й декоративно-ужиткового мистецтва, мала вели­кий вплив на розвиток місцевого книгодрукування.

Оригінальні деревовидні прикраси «Букваря» не сходили зі шпальт видань протягом років (вос­таннє такий відбиток було зафіксовано у львівсько­му «Букварі» 1819 року).

Висока майстерність ілюстрацій та оздоблення львівських видань свідчать про те, що виконували їх художники, які мали вже добру професійну під­готовку. Декоративні прикраси відрізняються висо­кою графічною культурою, композицією із рослин­них елементів — типових квітів, плодів тощо. Таке оформлення є характерним для епохи Відродження та має, певно, італійське походження, але у федорів­ських виданнях набуває своєрідного стилю, оскільки виконано в’яззю, яка виділяється теплим червоним кольором і добре сполучається з чорним кольором заставок і шрифту набірної сторінки. Декоративні початкові літери ніби зв’язують заставку з текстом й об’єднують цю сторінку в єдину композицію. Вражає не тільки різноманітність композицій, але й віртуозність гравірувальної техніки. Будучи добре обізнаним зі світовою книжковою гравюрою, Федо­ров не цурався наслідувати кращі її зразки.

Учитель. Розвиток книгодрукування в Україні.

Спадкоємцем традицій першодрукаря Івана Федорова стала друкарня Львівського братства, що з невеликими перервами діяла, починаючи з 1591 року, упродовж кількох століть.

У художньому оформленні братських видань по­мітно чимало новаторських рис. Уже в «Граматиці» 1591 року львівські українські друкарні спробували здійснити реформу шрифту: ускладнені кирилич­ні літери замінили близькими до антикви літера­ми грецької абетки, що нагадують «громадський» шрифт XIX–XX ст. Вони дуже рано почали вико­ристовувати сюжетні гравюри, заверстані безпосе­редньо в пікет, що ілюструють певні місця в книзі.

Раніше використовували сюжетні гравюри, що не були пов’язані з текстом або ж стосувалися зміс­ту в цілому. Михайло Сльозка вперше почав вида­вати мініатюрні книжки. Ці книжки призначалися як для домашнього читання, так і для навчання гра­моти. Він видав «Буквар», при виготовленні якого раніше від братських друкарів застосував гравюри на міді (середина XVII ст.).

У середині XVIII ст., у його останній чверті, ви­йшло ще кілька видань світського характеру: «Ма­лая книжица для учащихся в народных училищах» (1786 р.), «Буквар» з додатком «Політики світської» (1790 р.). Оздоблення всіх названих книг було скромним — заставки, кінцівки, художні ініціали, що часто відбивалися зі старих дощок. У «Наставле­нії» 1790 р., наприклад, уміщено заставки, кінцівки, художні ініціали ще з дощок Івана Федорова. Незва­жаючи на важкі умови, у яких доводилося працю­вати, місцеві українські друкарі випустили чимало цікавих за змістом і цікавих за художнім оздоблен­ням книг, які, як і видання інших видавничих осе­редків, відіграли значну роль у розвитку української культури, міжслов’янських і міжнародних зв’язків.

Література:

1. Дацкевич В. Как делают книгу [Текст] / В. Дацкевич. — М.: Детская литература, 1987. — С. 26.

2. Дьяченко Н. П. Рождение книги [Текст] / Н. П. Дьячен­ко. — М. : Просвещение, 1990. — С. 110.

3. Зубков Б. Книжка про книжку [Текст] / Б. Зубков. — М. : Малыш, 1984. — С. 30.

4. Кодак Н. Бытие книги : заметки о прошлом и настоящем книж­ки [Текст] / Н. Кодак. — М. : Просвещение, 1986. — С. 230.

5. Мигонь К. Наука о книге [Текст] / К. Мигонь. — М. : Книга, 1991. — С. 197.

6. Огієнко І. Г. Історія українського друкарства [Текст] / І. Г. Огієнко. — К. : Либідь, 1994. — С. 448.

7. Твій друг — книга : збірник [Текст]. — К. : Веселка, 1989. — C. 283.

8. Чирва Л. Книга у твоїх руках [Текст] / Л. Чирва. — М. : Просвешение, 1985. — С. 144.

9. С. Ф. Скляренко, учитель російської мови та літератури ЗОШ№100, м.Запоріжжя; та Н.І.Чернен-ко, учитель історії ЗОШ № 100, м. Запоріжжя, Шкільний бібліотекар, № 2 (2) лютий