Бінарний урок-диспут з української мови та інформатики

(в рамках підготовки проекту «Моя Україна»)

Тема. Урок зв’язного мовлення (10 клас).

Публічний виступ під час дискусії на тему «Двомовність... Чи можлива вона в Україні на державному рівні?». Цей урок є доповнення до класного проекту «Моя Україна»

Мета: навчати дітей дискутувати, дотримуючись загальноприйнятих правил ведення дискусій (диспутів); розвивати уміння практично застосовувати знання про правила публічного виступу, отримані на уроках риторики; формувати активну життєву позицію стосовно актуального питання сьогодення, національну свідомість, виховувати почуття національної гідності, любов і пошану до рідної мови.

Обладнання: комп’ютерний клас (комп’ютери, проектор або інтерактивна дошка, Інтернет) пам’ятка «Правила ведення дискусії», поради Д.Карнегі «Дванадцять способів схиляти людей до своєї точки зору», текст вірша В. Баранова «До українців», вислови видатних людей про мову, багатий відеоматеріал з історії України та української мови, виступи простих людей по цьому питанню, науковців.

«Мову чудову дав нам народ. Дав цю мову і наказав пильно, свято оберігати її чистоту» (П.Тичина).

«Мова — то цілюще народне джерело, і, хто не припаде до нього вустами, той сам всихає від спраги» (В. Сухомлинський).

«Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову» (Ліна Костенко).

ХІД УРОКУ

І. Мотивація навчальної діяльності, тема та завдання уроку

Учитель. Розпочнемо сьогодні урок з випадково підслуханої розмови між молодими людьми, яку люб’язно погодилися розіграти для нас ваші однокласники. Отже, надаємо їм слово.

Діалог (розігрують учні), або підготувати відеоролик (інтерв’ю, розповідь, роздуми, тощо) з вживанням слів іншомовного походження, сленгу, суржику. Можливо зачитати фрагмент статті з газети «По-українськи», де вживання не літературного мовлення досить часто можна зустріти.

— Хелоу, бебі! Можно тебе пригласить на дискогопанці? Там такий кльовий музон буде — повний отпад! Балдьож! То шо, герла, підемо шузами пошаркаємо?

— Вибач, Андрію, я не зможу піти на дискотеку, бо завтра на уроці мови буде дискусія про двомовність, то треба до неї добре підготуватися.

— Та ти шо, дєтка! Шо там учілка затіяла? Погнали краще на дискогопанці! Ілі фейс тобі мій не нравиться? Чи хохлобаксів немає? Я заплачу, підеш на шару!

— Та ні, просто я сьогодні не можу. Окрім уроку, мама просила приглянути за маленькою сестричкою. Вибач! (Дівчина йде геть.)

— От зануда! Кльова чувіха, але чогось ламається. І чого?

Учитель. А й справді, шановні десяти-класники, чого це дівчина не прийняла пропозиції юнака?

Учні. Дівчина відмовила, бо мова юнака вульгарна, некультурна, жаргонна та суржикова, а значить, і людина, що нею володіє, така сама.

Учитель. Як тут нам не пригадати талановитого оратора минулого Сократа, який сказав: «Заговори, щоб я тебе побачив»? Від уміння говорити, культури мовлення людини залежить успішне вирішення нею справи, настрій оточуючих, їхня думка про співрозмовника. Вам доводиться часто висловлюватися на зборах, диспутах, уроках, виступаючи з доповідями, промовами, лекціями тощо. Усні виступи звичні у вашому школярському житті.

Ось і сьогодні в нас відбудеться дискусія, і кожен з вас матиме слово. На диспут я пропоную винести надзвичайно актуальну для нашого суспільства проблему — питання двомовності в нашій країні.

Мета нашого уроку — з’ясувати ваші погляди, обговорити проблему й дійти якогось певного висновку, з яким погодиться переважна більшість ваших ровесників. Окрім цього, ви удосконалюватимете навички ведення дискусії відповідно до загальноприйнятих правил, а також матимете можливість застосувати на практиці отримані на уроках риторики теоретичні знання про правила публічного виступу. Отже, у зошитах запишемо дату та тему (учні записують).

Епіграфом уроку будуть слова видатного педагога нашого часу В.Сухомлинського та чудової поетеси Ліни Костенко, творчість якої нікого не залишає байдужим (учитель читає епіграфи, учні записують їх у зошити).

Демонструється соціальний ролик «Українська мова».

Учитель. Перед початком дискусії давайте з’ясуємо деякі питання.

Запитання та завдання учням

1. Що таке публічний виступ?

2. З яких частин він складається?

3. Що ми називаємо етикетними формулами? Чи можна без них обійтися під час виступу?

4. Що таке дискусія?

5. Які форми може мати виступ під час дискусії? (Це монолог­спростування та монолог­ствердження.)

6. Що являє собою виступ за своїм характером? (Це висловлювання проблемного характеру.)

7. Яке головне завдання дискусії? (Це пошук думки, яка б визнавалася всіма її учасниками.)

8. Скориставшись пам’яткою «Правила ведення дискусії», що лежить у кожного з вас на парті, нагадайте про неї своїм майбутнім опонентам та однодумцям.

9. Ознайомтеся з порадами Д.Карнегі «Дванадцять способів схиляти людей до своєї точки зору» та прийміть їх до уваги.

ІІ. Хід дискусії та можливі моделі діалогу при обговоренні дискусійного питання

Вчитель. З уроків історії ви всі добре знаєте, що важливою умовою державотворення завжди була мова. Вона сприяє згуртованості народу.

Демонструються відеоматеріали з історії України та виникнення української мови. Також доречним буде виступ учителя історії по цьому питанні.

Сьогодні Україна розбудовує свою державу, й на службу їй має бути поставлена й нова мовна політика. Час від часу з вуст різних осіб, іноді навіть поважних, ми чуємо вимогу надати статусу державної мови не лише українській, а й російській мові. Предметом нашої розмови сьогодні є питання двох державних мов в Україні. Бажаю вам успіху у розв’язанні цієї проблеми, щоб ви всі разом, обговоривши її, дійшли певної і єдиної думки. Отже, дискусію розпочинаємо!

Можливі виступи учнів

—Я думаю, що сьогодні варто запровадити дві державні мови — російську та українську, щоб примирити наше роз’єднане суспільство. Історія знає приклади співіснування двох державних мов в одній країні. Зокрема, у Фінляндії, Швейцарії, Канаді, Бельгії є по кілька державних мов, і ці держави процвітають. Чому б і нам не спробувати?

— Друзі! Мені імпонує думка попереднього промовця. Я також вважаю, що існування двомовності в нашій країні можливе, адже багато навчальних книг написано росій­ською мовою (у вузах теж). До того ж у нас проживає значна кількість росіян, а крім того, багато українців також вважають російську мову рідною, навчаються в російських вузах, особливо ті, хто живе на кордоні з Росією.

— Шановне зібрання! Я маю дещо інший погляд на проблему, що обговорюється. Дійсно, у Канаді, де державу створили емігранти (французи й англійці), була спроба надати статус державних мовам цих націй. І це ледь не обернулося розколом країни, а зараз загроза ця наростає. А в США, коли обирали державну мову, то англійська переважила німецьку лише одним голосом. Проте там ніхто не говорить про двомовність. В Україні державною мовою повинна бути українська, а всі інші хай також вільно розвиваються, адже, за словами Т. Шевченка, ви й «чужому научайтесь, й свого не цурайтесь».

— Якщо ввести двомовність, шановні опоненти, то українська мова витісниться російською, бо, на жаль, не всі українці сьогодні мають національну свідомість і гідність. Одна з причин цього — довготривале переслідування мови, її зневажання, а ще — відсутність патріотизму в певної частини наших громадян. Вважаю, що для збереження нашої державності та нації лише одна мова повинна мати статус державної — українська.

—Мова є чинником, який сприяє згуртуванню народу. Коли утворилася наша держава, процес русифікації був дещо загальмований, а тепер знову посилюється. Знову триває неоголошена війна проти українців та їхньої мови. Наша країна багатонаціональна. І нехай у ній вільно розвивається мова кожної нації. Проте державною мовою повинна бути одна — українська. Цей статус закріплено в Конституції України. Тільки українська мова може об’єднати наше суспільство в єдину державу. Жодна інша мова цього не зробить. Інша мова, на мою думку, може розколоти народ навпіл, роздрібнити українську мову на суржики, поглинути її. Зникне мова — зникне й нація. Тож бережімо її, плекаймо, а з нею й нашу націю, бо поки живе мова, живе й народ. Народ же наш гідний і кращого життя, і кращого спілкування. Тож станьмо дружно всі разом на сторожі нашої національної святині — мови.

— Я хочу прочитати поезію В.Баранова «До українців». Я поділяю його думки, що висловлені в ній. Думаю, що ви самі зрозумієте моє ставлення до проблеми, що обговорюється. (Звучить поезія «До українців» проектується портрет поета.)

 

ДО УКРАЇНЦІВ

Я запитую в себе, питаю у вас, у людей,
Я питаю в книжок, роззираюсь на кожній сторінці:
Де той рік, де той місяць, той проклятий тиждень і день,
Коли ми, українці, забули, що ми — українці?
І що в нас є душа, повна власних чеснот і щедрот,
І що є у нас дума, як ще од Байди нам в’ється,
І що ми на Вкраїні — таки український народ,
А не просто юрба, що у звітах населенням зветься.
І що хміль наш — у пісні, а не у барилах вина,
І що щедрість — в серцях, а не в магазинних вітринах.
І що є у нас мова, і що українська вона,
Без якої наш край — територія, а не Вкраїна.
Я до себе кажу і до кожного з вас: — Говори!
Говорімо усі, хоч ми й добре навчились мовчати!
Запитаймо у себе: відколи, з якої пори
Почали українці себе у собі забувати?
Запитаймо й про те, як ми дружно дійшли до буття,
У якому свідомості нашій збагнути незмога,
Чом солодшим од меду нам видався чад забуття
Рідних слів, і пісень, і джерел, і стежок від порога?
Українці мої! То вкраїнці ми з вами — чи як?
Чи в «моголах» і вмерти судила нам доля пихата?
Чи в могили й забрати судилось нам наш переляк,
Що розцвів нам у душах смиренністю «меншого брата»?
Українці мої! Як гірчать мені власні слова…
Знаю добре, що й вам вони теж — не солодкі гостинці.
Але мушу казати, бо серце, мов свічка, сплива,
Коли бачу, як люто себе зневажають вкраїнці.
Українці мої! Дай вам Боже і щастя, і сил.
Можна жити й хохлом, і не згіркне від того хлібина.
Тільки хто ж колись небо нахилить до ваших могил,
Як не зраджена вами, зневажена вами Вкраїна?..

Не забуваймо слів нашої улюбленої поетеси Ліни Костенко про те, що «нації вмирають не від інфаркту, спочатку їм відбирає мову».

Слово вчителя. Я знаю, що у вас є ще багато думок, але наш урок добігає кінця. До того ж, ви, мабуть, погодитеся зі мною, що вже можна простежити єдиний, найбільш переконливий і характерний підхід до розв’язання проблеми. Отже, робимо висновок (учні формулюють його, записують у зошит).

Висновок. Нам потрібна єдина дер­жавна мова — українська, бо саме вона здатна згуртувати народ у справі розбудови держави. І багато нам ще потрібно зробити, щоб наша мова не вважалася меншовартісною, суржиковою, стала мовою великого українського народу, а ми — справжніми українцями з почуттям власної національної гідності.

Учитель. Юні друзі! Дякую вам за відвертість, щирість, активність, глибину думки, небайдужість. Радію вашим думкам. У них — ваше ставлення до рідної мови. І як добре, що ви не манкурти, маєте національну й людську гідність. Сьогоднішньою дискусією закінчується шкільний Тиждень української писемності й мови. То нехай він продовжиться життям рідного слова, веселкового, калинового, і тільки від вас залежить, яким воно буде у вустах наступних поколінь.

Як парость виноградної лози,

Плекайте мову,

Ненастанно політь бур’ян,

Чистіше від сльози вона хай буде...

А ще пам’ятайте, що, за словами В. Сухомлинського, «мова — то цілюще джерело, і, хто не припаде до нього вустами, той сам всихає від спраги».

ІІІ. Домашнє завдання

Усний твір­-роздум на тему «Що я можу зробити для створення сприятливої мовної ситуації в Україні».

 

Додаток 1

Пам’ятка «Як правильно сперечатися»

Говоріть по черзі, а не всі одночасно.

Не перебивайте того, хто говорить.

Критикуйте ідеї, а не особу, що їх висловлює.

Поважайте всі висловлені думки.

Не смійтеся, коли хтось говорить, за винятком, якщо хтось жартує.

Не змінюйте тему диспуту.

Намагайтеся заохочувати до участі в диспуті інших.

У своєму класі ви можете ці правила доповнити, прийняти їх після обговорення та дотримуватися під час проведення диспутів. Вони допоможуть створити в класі атмосферу довіри та взаємоповаги.

 

Додаток 2

Поради Д.Карнегі «Дванадцять способів схиляти людей до своєї точки зору»

  1. Будьте гарним слухачем.
  2. Якщо ви неправі, визнайте це чесно й щиросердно.
  3. Спочатку виявіть свою дружню прихильність.
  4. Нехай ваш співрозмовник із самого початку буде відповідати вам «так, так».
  5. Нехай ваш співрозмовник відчує, що ідея належить йому.
  6. Чесно спробуйте побачити речі з погляду іншої людини.
  7. Виявляйте співчуття до думок і бажань інших людей.
  8. Дайте співрозмовнику висловитися.
  9. Звертайтесь до благородних спонукань.
  10. Надавайте своїм ідеям наочності, інсценуйте їх.
  11. Кидайте виклик!

 

Мова народу - це найбільший національний скарб, і ми всі маємо його оберегати, в тому числі й авторитетними державними заходами...Олесь Гончар

Людина байдужа до рідної мови - дикун. Вона шкідлива самою своєю суттю, бо її байдужість до мови породжується цілковитою байдужістю цієї людини до минулого, сучасного і майбутнього свого народу. Костянтин Паустовський

Найбільше і найдорожче добро в кожного народу – це його мова, ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподіванки, розум, дослід, почування. Панас Мирний

Мова – наша зброя, якою ми служимо народові, що нас породив, вигодував і викохав. Мова - втілення думки.

Як парость виноградної лози,
            Плекайте мову, пильно й ненастанно
            Політь бур’ян, чистіша від сльози
            Вона хай буде!

Максим Рильский

 

В світлих, прозорих глибинах народної мови відбивається не тільки природа рідної країни, але й уся історія духовного життя народу. Покоління народу проходять одне за одним, але результати життя кожного покоління лишаються в мові - в спадщину потомкам. Мова є найважливіший і найміцніший зв'язок, що з'єднує віджилі, живущі та майбтні покоління народу в одне велике, історичне ціле. Вона не тільки виражає життєвість народу, але є саме це життя. К.Д. Ушинський.

Без поваги, без любові до рідного слова не може бути ні всебічної людської вихованості, ні духовної культури. ...

Скалічена мова отупляє, оглупляє людину, зводить її мислення до примітива. Бо мова - це лад мислення, це віконця, через які людина бачить світ.
Хто не знає по-справжньому, а отже й не любить рідної мови, той неук і в інших мовах.

 

В.Сухомлинський, "Українська мова й література в школі", №12, 1968 р., ст. 1-3