Розвиток книгодрукування в Україні (учнівська конференція для старшокласників)
Учитель. Книга — це велике диво, створене людиною. Ще не вміючи читати, ми розглядали малюнки до казок, слухали цікаві історії, які читали нам мами чи бабусі. Щодня маємо справу з книгою в школі та вдома. Про все ми дізнаємося з книг. За допомогою них ми можемо зазирнути навіть у майбутнє, дізнатися, якими були давні цивілізації.
Якою ж була перша книга? Чи було її надруковано, чи написано від руки? З чого її було зроблено? Кажуть, що був такий дивак, який розшукував першу книгу по всіх бібліотеках світу. Цілі дні він просиджував серед куп пожовклих раритетів. Книжковий пил густим шаром покривав його одяг і взуття. Але він так і не зміг установити, яка ж книга була найпершою. Ось про це й піде мова на нашій сьогоднішній конференції. Ми довідаємося про історію виникнення книги, про першу друковану книгу, її першодрукаря, розвиток книгодрукування в Україні.
Учень. У книги люди, наче бджоли в соти,
Знесли духовний чародійний мед.
Сліпцеві очі ним потри — і вщент
Побачить сонце й голубі висоти.
Відчує мислі найстрімкіший лет,
Збагне людські страждання і турботи,
Поможе іншим темряву збороти,
Рвучи з очей пов’язки чорних лент.
Благословенна та ясна година,
Коли буквар до рук бере дитина,
Коли читає «Кобзаря» юнак,
Коли Франка «огромнії сонети»
Підносять дух, коли говорять Ґете,
Шекспір, Міцкевич, Лермонтов, Бальзак.
Д. Павличко
Учень-історик. Що таке книга? Чи задумувався хто над цими словами? В енциклопедичному словнику знаходимо визначення: «Книга — неперіодичне видання у вигляді зброшурованих листів друкованого матеріалу (обсягом понад 48 сторінок); засіб масової інформації, наукової і технічної інформації, знаряддя пропаганди знань і виховання» Але, як знаємо, книга в такому вигляді, як вона є зараз, до нас прийшла не відразу. У минулому в неї було багато прообразів.
Найперший з них — «людина-книга». У ті далекі часи, коли люди не вміли ні писати, ні читати, свої закони й вірування вони зберігали не на книжкових
полицях, а у своїй пам’яті. Покоління за поколінням ішли з життя, а перекази залишалися. Вони передавалися від однієї людини до іншої, від старшого покоління до молодшого. Тих, хто розказував перекази, називали розповідачами. У древніх греків, наприклад, розповідача іменували Аедом. Він був завжди бажаним гостем під час банкету.
Але це був не один спосіб запам’ятовування й передачі інформації. Один з них — вузликове письмо. Ним володіли стародавні китайці, перси, мексиканці. Навіть у наші дні серед жителів Перу, Південної Америки зустрічаються пастухи, які знають мову вузликів.
Для вузликового письма потрібна була товста вірьовка й тоненькі різнокольорові шнурки різної довжини. Шнурки прив’язувалися до товстої мотузки особливим способом, залежно від змісту інформації. Чим ближче до вірьовки був вузол, тим важливішою була річ, про яку йшла мова. Чорний вузол означав смерть, білий — срібло чи мир, жовтий — золото, зелений — хліб. Якщо вузол не був пофарбований, він означав числа: прості — десятки, подвійні — сотні, потрійні — тисячі. Щоб прочитати такого листа, потрібно було звертати увагу на найменші деталі: товщину шнурка, як зав’язаний вузол, які вузли поряд, з’єднані вони між собою чи ні.
У деяких племен замість вірьовки та шнурків для вузликового письма використовувалися морські раковини. Їх розпилювали на маленькі пластинки й нанизували на нитки. Із ниток виходило ціле намисто, принцип передачі інформації був таким же — за кольором.
Своє значення кольори в деяких випадках зберегли і до наших днів. З ними ми стикаємось у різних життєвих ситуаціях. Ворог викидає білий прапор — значить просить перемир’я. Людина вся в чорному — траур за померлим.
На зміну вузликовому письму, яке було дуже важко читати, прийшло письмо в малюнках. Якщо потрібно було розповісти про полювання — малювали диких звірів, людські фігурки зі списом, спрямованим на дичину. Малюнок, виконаний на могильній плиті, розповідав історію людини, яка похована під нею. Дуже часто такими малюнками людина прикрашала своє тіло. Татуювання мало своє значення — візерунки говорили про число походів, перемоги, про силу й доблесть людини.
Історики розповідають про випадок, коли скіфи, які населяли в давнину Південну Росію (VII ст. до н. е. – III ст. н. е.) послали одного разу персам птаха, мишу, жабу і п’ять стріл. Зміст цього послання слід розуміти так: «Перси! Чи вмієте ви літати, як птахи, ховатися в землю, як миші, скакати по болотах, як жаби? Якщо не вмієте, то не пробуйте воювати з нами. Ми засиплемо вас стрілами, як тільки ви ступите на нашу землю».
Пізніше на кам’яних плитах почали з’являтися надписи — ієрогліфи — найстаріші зображувально-образні знаки єгипетського письма, які застосовувалися з кінця IV тисячоліття до н. е. Довгими рядками, як букви в книзі, вирізані на єгипетських пам’ятниках змії, сови, яструби, гуси, леви з пташиними головами, квіти лотосу, руки, голови, люди, які сидять, люди з піднятими вгору руками, жуки, пальмове листя. Між цими зображеннями кумедні значки: дужки, рисочки, крючечки, петлі. Єгипетські знаки тих часів схожі на наші ребуси, одні значки означають ціле слово, інші — тільки склади, а треті — букви.
Книги — морська глибина:
Хто в них пірне аж до дна,
Той, хоч і труду мав досить,
Дивні перли виносить.
І. Франко
З часом виникло найбільш просте письмо — буквене, а приблизно з XII ст. до н. е. з’явився перший алфавіт, який належав фінікійцям. На його основі був сформований візантійський (грецький) алфавіт.
Винайдення слов’янської азбуки пов’язано з буквеною системою, яку ми називаємо кирилицею, яка виникла на базі візантійського (грецького) алфавіту. І з часом до неї додалися ті знаки слов’янської мови, яким не було відповідності у звуках грецької.
Подорожуючи країнами, букви з каміння переходили на папірус, з папірусу — на воскову дощечку, з воскової дощечки — на пергамент або бересту, з пергаменту — на папір.
Учень. Книги-плитки. Існували цілі бібліотеки, зроблені з плиток. Така бібліотека без жодного листка паперу була знайдена серед руїн давнього міста ассирійців — Ніневії (у ній було тридцять тисяч плиток). Ця бібліотека-сховище належала ассирійському царю Ассурбаніпалу (VII ст. до н. е.). У 612 р. до н. е. вона була зруйнована військами вавилонян і мідян. Кожна «книга» складалася з кількох десятків чи навіть кількох сотень плиток, як наша книга з багатьох сторінок. Плитки нумерували, як сторінки, і на кожній проставляли назву.
Писар креслив свої знаки на м’якій глиняній плитці тригранною загостреною паличкою. Вдавивши паличку в глину, він тут же виймав її. На плитці залишався слід. Після цього плитку обпалював гончар.
Учень. Книги-стрічки. Придумали такі книги стародавні єгиптяни (III тис. до н. е.). Вони були виготовлені у вигляді довгої-предовгої стрічки — кроків у сто довжиною. Рядки писалися не на всю довжину стрічки, а в декілька десятків чи навіть сотень стовпчиків. Робилася ця книга з паперу, тільки дуже дивного, схожого на плетену циновку. Папір виготовляли з рослини, яка називалася папірусом.
Папірус — це рослина, удвічі вища за людину й зі стовбуром товщиною з руку. Росте вона в Африці, на берегах річок і боліт. У неї солодкий сік. Із кори цієї рослини робили сандалії, із волокон — тканини. Зі зв’язаних стовбурів будували великі кораблі. Але найбільше славився папірус тим, що з нього робили книги. Серцевину очерету-папірусу різали на смуги, смуги клали одна на одну, придавлювали вагою, сушили на сонці. Отримували аркуші, на яких можна було писати. А потім ці аркуші склеювали в довгий-предовгий сувій.
Чому ж книга в єгиптян мала вигляд стрічки? Тому що папірусний папір при згинанні ламався. А стрічку можна було скласти в трубку, подібно до того, як ми зараз згортаємо географічні карти чи листи ватману.
Учень. Книга з воску. Воскові книжечки були винайдені ще в часи стародавніх римлян, а протримались вони тільки до Великої французької революції.
Воскова книга мала такий вигляд: декілька табличок-довідок, охайно витесаних усередині, скріплялися шнурками через дірочки, які були пророблені у двох кутках дощечки. Квадратну виїмку кожної дощечки заповнювали воском — жовтим чи пофарбованим у чорний колір. Перша й остання дощечки не покривалися воском.
Писали на такій книзі стальною паличкою, яка мала назву стило. З одного кінця вона була гострою, а з іншого — заокругленою. Гострим писали по воску, а тупим згладжували те, що не потрібно.
Таблички могли слугувати дуже довго. Можна було безліч разів стирати написи, потім писати знову. У кожного школяра в ті далекі часи була підвішена до пояса така табличка.
Учень. Книга зі шкіри. У папірусу і воску з’явився суперник — пергамент. І воскові дощечки стали витіснятися книгами зі шкіри (ІІ ст. до н. е.). А почалося все ось із чого: у єгипетському місті Александрія була чудова бібліотека з майже мільйонною кількістю сувоїв. Ця бібліотека була першою у світі. Але в неї з’явилася суперниця — бібліотека міста Пергама. Єгипетський фараон вирішив розправитися з пергамською бібліотекою: за його наказом був суворо заборонений вивіз папірусу до Азії. Пергам наказав знайти заміну. Матеріал для письма стали готувати з овечої чи козлячої шкіри. Пергам надовго стає всесвітньою майстернею пергаменту. Новий матеріал для книг виявився значно кращим за папірус. Його можна було різати, згинати, фальцювати в зошити, зшивати в книги. На пергаменті стали писати по обидва боки, а не тільки з одного, як на папірусі. Окремі аркуші зшивалися, і в такому вигляді вони виглядали книгою, якою вона є і зараз. Така книга була величезною, дуже важкою. Палітурка робилася з двох дощок, обтягнутих шкірою, її прикрашали мідними наконечниками, бляхами, дорогоцінними каменями, книга закривалася на застібки чи замки, що защипалися.
У бібліотеках такі книги приковували залізними ланцюгами до стовпів, щоб ніхто не міг їх украсти.
Учень. Берестяна книга. За свідченням учених, берестяні книги виникли в нас на Русі в ХІ столітті й використовувалися для письма аж до ХV століття. Вони є унікальними пам’ятками давньоруського письма. Берестяні книги беруть свій початок від берестяних грамот. Літери на бересті дряпали гострим залізним чи кістяним стрижнем (давньоруське писало). Написи на берестяних грамотах виконувалися кирилицею. Але є екземпляри (новгородські), написані карельською мовою, а також латиною. Згорталися берестяні грамоти так, щоб текст виявлявся із зовнішньої сторони. Поступово, по мірі росту майстерності обробки бересту, з нього стали робити книги. Як робилися берестяні книги? Для їхнього виготовлення брали берест, кип’ятили його, зішкрібали внутрішній шар кори, а потім обрізали по краях, надаючи потрібної (як правило, прямокутної) форми. Пройшовши таку обробку, берест ставав еластичним, м’яким.
Учень. Книга з паперу. Паперові фабрики, чи як їх тоді називали «паперові млини», з’явилися в Європі в Німеччині, у Франції, в Італії в ХІІІ столітті. На Русь папір завезли італійські купці, які приїжджали до Новгороду. Згодом з’явився «паперовий млин» у селі Канино, за 30 верст від Москви.
Спочатку папір був непопулярним. На ньому писали тільки те, що повинно було зберігатися недовго. Книги, як і раніше, робилися з пергаменту. Але згодом дорогий пергамент поступається місцем дешевому паперу. Усюди виникають школи й університети. У великій кількості стали потрібні книги. В античному світі й у середні віки книги розмножували шляхом переписування. Першим способом множинного репродукування книги була ксилографія (гравюра на дереві). Першою друкованою книгою вважають тексти, відтворені ксилографічним шляхом у Кореї в період з 704 до 751 року. Друкарство виникло на Далекому Сході в XI столітті.
У Європі друкарство почало поширюватися в середині XV сторіччя, коли Іоанн Гутенберг усередині XV століття в м. Майнус у Німеччині надрукував так звану 42-рядкову Біблію — перше багатооб’ємне друковане видання в Європі, визнане шедевром раннього друку. Першодрукарем у нашій країні став Іван Федоров, який у 1564 році в Москві разом з Петром Мстиславцем випустив першу російську книгу — «Апостол».
Учень. Першодрукар Іван Федоров.
Роблячи екскурс в історію книги і друкарства в Україні, замислимось, який шлях зроблено книгою, скільки праці вкладено в неї.
Датою народження друкарського верстату був 1440 рік. Революційні досягнення німецького видавця полягали саме в тому, що він вперше об’єднав технічні досягнення для створення нової галузі — друкарської справи. Після Гутенберга друкування набуло такого розмаху, що до кінця XV століття у світ вийшло 40 тисяч друкованих видань. Книги тоді називали «інкунабулами», тобто «колонковими книгами».
У 260 містах Європи діяло 1200 друкарень.
Особлива роль у становленні друкарської справи належить Івану Федорову. Російський першодрукар став першодрукарем українським. Він друкував книги у Московській державній друкарні в білоруського магната Григорія Ходкевича в Заблудові. В Україні, у власній типографії у Львові, у друкарні князя Костянтина Острозького в Острозі. Виданий ним у Львові «Буквар» — перший у Європі друкований підручник.
Серед друкарських програм Іоанна Гутенберга та Івана Федорова знаходимо багато спільного. Іоанн Гутенберг випускає граматику Єлія Доната для початкового вивчення латини, «Біблію», частину «Псалтиря». Іван Федоров друкує «Буквар», слов’янсько-грецьку «Азбуку», «Біблію». Іван Федоров багато знав і вмів, був найосвіченішою людиною свого часу, володів кількома мовами, розумівся на військовій техніці, створив дослідний зразок розбірної багатоствольної гармати, винайшов новий тип мушкета.
Що може бути простіше за буквар? Насправді, що може бути складнішим! Задумаємося на хвилину — це перша книга, що вчить грамоті. Вона повинна бути бездоганною. Читати малюк повинен вільно і правильно, бо наука навчитися читати — на все життя.
Буквар. Є книг багато — радісних, печальних,
Товстих, тонких, барвистих, наче жар.
Але одна — книжкам усім начальник,
І звуть її по-простому — буквар.
Із нього слів не вируба сокира,
Це маленятам — кращий у світі дар,
І мова в нім — легка, співуча, щира,
Дитячі душі гріє він — буквар!
Він нас повів по буквах, як по східцях,
Як по життю — по сторінках своїх.
І от привів нарешті — подивиться
У мудрий світ чудесних скарбів — книг.
І, певно, так, коли б не він на світі,
То ми були б неначе у пітьмі,
І всі-то ми, яскраві й ваговиті,
Мовчали б глухо, наче ті німі.
Усе починається в житті з малого:
З зернини — хліб, з промінчика — зоря...
Ледь організувавши свій друкарський двір, Іван Федо-ров починає випускати «Азбуку» (1574 р.). 15 лютого 1574 р. виходить перша книжка — «Буквар» Івана Федорова — перший друкований посібник для навчання грамоти, складений «ради скорого младенческого научения». Зміст і техніка виконання послужили прототипом для наступних видань букварів аж до XIX століття.
Єдиний примірник «Букваря» Івана Федорова знаходиться в Гарвардському університеті (у бібліотеці).
«Буквар» — невелика книга, надрукована форматом вісімки на сорока пронумерованих аркушах. Набрана шрифтом розміром 3 мм. Чіткий, виразний, легкий для читання, він має гарний малюнок, рясно прикрашений вибагливими заставками, кінцівками, художніми ініціал-лами, фігурними зображеннями гербів міста Львова та самого першодрукаря. Вишукане художнє вбрання його видань — гравіровані на дереві ілюстрації, декоративні буквиці, заставки, кінцівки, орнаментальні сюжети давньоруської книги визначають стиль книжок першодрукаря. Книги надруковано на білому високоякісному папері, бо, як писав Оноре де Бальзак, «папір винахід такий же прекрасний, як і книгодрукування». Папір виготовляли в місцевих папірнях.
Друкарсько-видавнича діяльність І. Федорова органічно поєднала здобутки місцевого образотворчого й декоративно-ужиткового мистецтва, мала великий вплив на розвиток місцевого книгодрукування.
Оригінальні деревовидні прикраси «Букваря» не сходили зі шпальт видань протягом років (востаннє такий відбиток було зафіксовано у львівському «Букварі» 1819 року).
Висока майстерність ілюстрацій та оздоблення львівських видань свідчать про те, що виконували їх художники, які мали вже добру професійну підготовку. Декоративні прикраси відрізняються високою графічною культурою, композицією із рослинних елементів — типових квітів, плодів тощо. Таке оформлення є характерним для епохи Відродження та має, певно, італійське походження, але у федорівських виданнях набуває своєрідного стилю, оскільки виконано в’яззю, яка виділяється теплим червоним кольором і добре сполучається з чорним кольором заставок і шрифту набірної сторінки. Декоративні початкові літери ніби зв’язують заставку з текстом й об’єднують цю сторінку в єдину композицію. Вражає не тільки різноманітність композицій, але й віртуозність гравірувальної техніки. Будучи добре обізнаним зі світовою книжковою гравюрою, Федоров не цурався наслідувати кращі її зразки.
Учитель. Розвиток книгодрукування в Україні.
Спадкоємцем традицій першодрукаря Івана Федорова стала друкарня Львівського братства, що з невеликими перервами діяла, починаючи з 1591 року, упродовж кількох століть.
У художньому оформленні братських видань помітно чимало новаторських рис. Уже в «Граматиці» 1591 року львівські українські друкарні спробували здійснити реформу шрифту: ускладнені кириличні літери замінили близькими до антикви літерами грецької абетки, що нагадують «громадський» шрифт XIX–XX ст. Вони дуже рано почали використовувати сюжетні гравюри, заверстані безпосередньо в пікет, що ілюструють певні місця в книзі.
Раніше використовували сюжетні гравюри, що не були пов’язані з текстом або ж стосувалися змісту в цілому. Михайло Сльозка вперше почав видавати мініатюрні книжки. Ці книжки призначалися як для домашнього читання, так і для навчання грамоти. Він видав «Буквар», при виготовленні якого раніше від братських друкарів застосував гравюри на міді (середина XVII ст.).
У середині XVIII ст., у його останній чверті, вийшло ще кілька видань світського характеру: «Малая книжица для учащихся в народных училищах» (1786 р.), «Буквар» з додатком «Політики світської» (1790 р.). Оздоблення всіх названих книг було скромним — заставки, кінцівки, художні ініціали, що часто відбивалися зі старих дощок. У «Наставленії» 1790 р., наприклад, уміщено заставки, кінцівки, художні ініціали ще з дощок Івана Федорова. Незважаючи на важкі умови, у яких доводилося працювати, місцеві українські друкарі випустили чимало цікавих за змістом і цікавих за художнім оздобленням книг, які, як і видання інших видавничих осередків, відіграли значну роль у розвитку української культури, міжслов’янських і міжнародних зв’язків.
Література:
1. Дацкевич В. Как делают книгу [Текст] / В. Дацкевич. — М.: Детская литература, 1987. — С. 26.
2. Дьяченко Н. П. Рождение книги [Текст] / Н. П. Дьяченко. — М. : Просвещение, 1990. — С. 110.
3. Зубков Б. Книжка про книжку [Текст] / Б. Зубков. — М. : Малыш, 1984. — С. 30.
4. Кодак Н. Бытие книги : заметки о прошлом и настоящем книжки [Текст] / Н. Кодак. — М. : Просвещение, 1986. — С. 230.
5. Мигонь К. Наука о книге [Текст] / К. Мигонь. — М. : Книга, 1991. — С. 197.
6. Огієнко І. Г. Історія українського друкарства [Текст] / І. Г. Огієнко. — К. : Либідь, 1994. — С. 448.
7. Твій друг — книга : збірник [Текст]. — К. : Веселка, 1989. — C. 283.
8. Чирва Л. Книга у твоїх руках [Текст] / Л. Чирва. — М. : Просвешение, 1985. — С. 144.
9. С. Ф. Скляренко, учитель російської мови та літератури ЗОШ№100, м.Запоріжжя; та Н.І.Чернен-ко, учитель історії ЗОШ № 100, м. Запоріжжя, Шкільний бібліотекар, № 2 (2) лютий